Поділитися

Для людей притаманно хотіти змінити світ. І монітори не є винятком. Проте монітори з досвідом радять не очікувати від себе забагато. Як учасники Національного превентивного механізму ви маєте владу допомогти – але не спасти. Як знайти баланс?

Монітор – це людина, яка регулярно відвідує місця несвободи, аби не допустити катування, або жорстоке ставлення до людини у місці несвободи. В роботі монітора багато труднощів.

Керівник відокремленого підрозділу в Полтавській області Віра Яковенко є монітором Національного превентивного механізму вже багато років. Вона розповідає, що за час відвідин місць несвободи деяким моніторам ставало зле, деякі билися в істериках, або мліли, стикаючись з важкими речами під час перевірок. За час моніторингу в хоспісі людина могла поділитись важкою передсмертною історією, а сирота заспівати пісню про маму, яку вона ніколи не мала; засуджений з важкою стадією туберкульозу міг описати, як йому роблять ін’єкції, коли він сидить у маленькій клітці. Без співпраці та щирості між моніторами – працювати в таких умовах неможливо.

“Був випадок, коли монітор почав істерити, бо побачив жінку в хоспісі, яка нагадала йому маму. Його мама якраз недавно померла”, – додала вона, – “Ми його швидко витягли і привели в себе. Такі речі треба проговорювати”.

“Був випадок, коли монітор почав істерити, бо побачив жінку в хоспісі, яка нагадала йому маму. Його мама якраз недавно померла”, – додала вона, – “Ми його швидко витягли і привели в себе. Такі речі треба проговорювати”.

Монітор не повинен і не може бути до всього готовим. Він не повинен бути героєм. Його прихід не означатиме, що життя людей відразу зміниться. 

Завдання монітора – помітити і зафіксувати порушення права людини, коли це стосується катування чи жорстокого ставлення і зазначити про це у звіті. Може здаватись, що звіт не має сили. Проте це задокументований доказ того, що життя людини у небезпеці. Це доказ для громад, політиків та службових осіб про те, що вони повинні втрутитись.

Олександр Гатіятуллін знає ціну звітові. Він розповів, що колись, відвідуючи пенітенціарну установу, він познайомився з засудженим, в якого був гепатит. Попри серйозний діагноз, той не отримував допомоги. Переконаний, що він запам’ятав про це, Олександр пішов моніторити далі, проте на час написання звіту – він про засудженого забув. Лише відправивши документ, він зрозумів, що чоловік лишиться без допомоги. Тоді він зробив запит на ім’я Уповноваженої з прав людини – і вона забезпечила засудженого лікуванням.


У звіті пишіть все, що хотіли би змінити, – додав він. – Якщо ви щось забули – нічого не зміниться на краще. Від вас багато залежить!”. 

Коли монітори приходять у місця несвободи, вони помічають порушення базових прав людей. Інформація про це, разом з фотографіями – йдуть в офіційний звіт. А звіт, в світі, де подібні документи мають владу впливати на рішення уповноважених осіб – міняє ситуацію.

Після моніторингових візитів засуджені отримували лікування, до літніх людей в хоспісах краще ставились, а в психологічних диспансерах змінювались умови, щоб клієнти відчували, що їх поважають.

Віра Яковенко виступаючи перед майбутніми моніторами Національного превентивного механізму сказала: “Ви – не спасаєте. Ви – монітори”.І, можливо, це не звучить дуже героїчно, але звіти моніторів мають силу змінити життя людей


Матеріал підготувала правозахисна журналістка Дарина Ребро.