Поділитися

Коронавірус у харківському СІЗО: то є чи немає та які є ризики?

Харківський слідчий ізолятор вважається якщо не зразковим, то точно таким, що відповідає більшості стандартів по утриманню ув’язнених. У порівнянні з іншими, у харківському СІЗО умови завжди були кращі – він новіший і свіжіший, ніж київський чи одеський.

За офіційними даними, його, як і решту місць позбавлення волі у Харкові та області, оминула перша хвиля COVID-19. Станом на 20 липня 2020 року за весь період карантину у пенетенціарних закладах Харківської області зафіксований три випадки коронавірусу, всі – серед працівників ДКВС (Державної кримінально-виконавчої служби. – Ред.).

Але є і неофіційні дані – періодично, на рівні чуток з’являється інформація про те, що в харківському СІЗО є хворі на коронавірус і серед ув’язнених.

То чи є коронавірус у харківському СІЗО чи його там все ж таки немає?

Із цим питанням ми звернулися до правозахисників, які щодо цього висловлюються з обережністю. Оскільки не можна із впевненістю стверджувати, що коронавірус у харківському слідчому ізоляторі є. Так само як і не варто виключати, що його там справді немає. Кожне із цих тверджень буде лише нашим припущенням, оскільки не має під собою медичних підтверджень у вигляді тестів.

Попри те, що однозначної відповіді на це питання немає, Центр спільних дій вирішив оцінити ризики поширення COVID-19 до харківського слідчого ізолятору. Для цього ми запитали правозахисників, чи існують ризики потрапляння коронавірусу до харківського СІЗО та що вони думають про амністію кількох тисяч ув’язнених, зокрема проєкт закону 3397, який очікує свого розгляду у Верховній Раді. По коментар звернулись і до керівництва Харківського СІЗО.

Ризики харківського СІЗО

1. Знижений імунітет

Коронавірусна хвороба, як відомо, найбільш небезпечна для людей зі зниженим імунітетом. І це, власне, основна проблема осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, зазначає Костянтин Автухов, координатор проєктів ГО «Україна без тортур».

«Більшість з тих, хто утримується в харківському СІЗО, не новачки у тюремній системі. Відповідно, в них великий набір всіляких захворювань, а отже, рівень імунітету – достатньо низький. Тому якщо вірус туди потрапить, то буде там швидко розповсюджуватися», – говорить він.

Однак, на відміну від одеського СІЗО, де ще до появи коронавірусу в інфопросторі існувала проблема із «перенаселенням», а «карантинний блок» там виділили за рахунок скорочення і без того крихітних житлових квадратних метрів, у харківському слідчому ізоляторі, на випадок спалаху захворювання, є кілька відокремлених будівель.

За словами правозахисника, у харківському СІЗО є законсервована будівля, в яку, у разі необхідності,  можна направляти осіб з ознаками коронавірусу.

2. Брак засобів захисту

Інше питання – засоби захисту, яких бракує в усій пенітенціарній системі України.

Так, за офіційними даними, на протидію поширенню коронавірусу у слідчих ізоляторах та колоніях держава передбачила 3,6 млн грн. За ці кошти планувалося закупити понад 98 тис. масок, 2 тис. комбінезонів, 90 тис. рукавичок та 3 тис. літрів засобів дезінфекції.

У той же час міністр юстиції Денис Малюська заявив, що щомісячна потреба системи для повного  забезпечення засобами захисту становить 180 млн грн.

Дефіцит засобів захисту позначився і на харківському СІЗО.

«У них (в харківському СІЗО. – Ред.) навіть по документам  була одна маска на тиждень для одного співробітника. Тобто нормативів «одна маска на дві години» в СІЗО не дотримуються. А саме співробітники мають ризики занести інфекцію до закладу», – прокоментував Костянтин Автухов.

Через обмежену кількість масок співробітники закладу носять їх нерегулярно.  Про це розповідають і клієнти адвоката Харківської правозахисної групи Анни Овдієнко, які у розпал карантину перебували у харківському СІЗО.

3. Недотримання умов карантину

Уповноважена з прав людини у квітніперевірила 30 слідчих ізоляторів по Україні. В жодному у повній мірі не дотримувались правил карантину. За словами Юлії Третяк, асистентки проєктів ГО «Україна без тортур»,  всюди були свої недопрацювання.

«Не було відповідного  контролю за дотриманням режиму карантину відносно співробітників, не у всіх були засоби індивідуального захисту, і вони не змінювались; не відбувався їхній збір та утилізація, не всюди проводився скринінг; дезінфекція камер адміністративних приміщень теж не проводилась», – розповіла вона.

Працівники мають обов’язково носити маску, респіратор, халат і окуляри. Але, за словами Юлії, в харківському слідчому ізоляторі маски і респіратори працівники носять, а ось халати і окуляри – ні.

У кімнаті передач посилок самі посилки теж не обробляються, а родичі і знайомі ув’язнених можуть просто не використовувати засоби індивідуального захисту через брак відповідної інформації з боку СІЗО.  

«Офіційний сайт колонії працює погано, інформації там або немає, або вона не оновлюється. Відповідно, відвідувачі, рідні ув’язнених не можуть дізнатися, як під час карантину працює, наприклад, кімната прийому передач. Які є особливі вимоги. Оскільки тут перебувають ув’язнені не лише з Харкова і з Харківської області, а й з інших областей – для їхніх близьких важливо мати цю інформацію»,– зазначає Юлія.

Офіційна відповідь Харківського слідчого ізолятора

У свою чергу Харківському слідчому ізоляторі запевняють “хворих чи випадків підозри на коронавірусну інфекцію серед персоналу та осіб, які утримуються під вартою не було”. Для цього щоденно проводять ряд заходів для запобігання проникнення коронавірусної хвороби в установу, серед яких: призупинення переміщення засуджених та осіб, узятих під варту, між установами виконання покарання (з 17 березня); обмеження відвідування установи, скасування побачень із родичами. 

Окрім того, в офіційному листі з Харківського СІЗО зазначено: щодня на пропускних пунктах перевіряють персонал і, якщо є будь-які симптоми, які вказують на те, що людина може бути хворою, до роботи її не допускають. Також перевіряють людей, яких за рішенням суду беруть під варту. Їх відправляють на 14-денний карантин.

Чи робили тести на Covid-19 у Харківському слідчому ізоляторі та якщо робили, то в якій кількості – інформації так і не надали. 

Чому Верховна Рада досі не прийняла законопроєкт 3397

На сьогодні основна проблема пенітенціарної системи в умовах коронавірусу – відсутність тестування у таких масштабах, які б показали реальну ситуацію по захворюваності у місцях позбавлення волі. Офіційні інформаційні ресурси пенітенціарної системи показують незначний рівень захворюваності, який залишається незмінним протягом тижня – двох.

У питанні, чому Верховна Рада досі не прийняла закон про амністію – думки розходяться. Так,  наприклад, аналітики Центру спільних дій вважають, що основна причина – великий об’єм роботи, що змусив посунути розгляд законопроєкту 3397 (він був поданий до Верховної Ради 27 квітня. – Ред.).

Однак, більшість правозахисників дивляться на ситуацію зі скепсисом.

Так, на думку Євгена Захарова, директора Харківської правозахисної групи, керівництво держави просто не зацікавлено у тому, щоб приймати даний закон.

«Ми прекрасно бачили, коли їм треба було – всі комітети все розглядали за один день. І сесія парламенту ухвалювала законопроєкт у трьох читаннях. Два дні на це йшло. А тут – не хочуть. Бо це непопулярний захід – звільняти засуджених. А правляча партія і президент більше думають про свій піар та рейтинг. Вони не розуміють тих загроз, які існують з коронавірусом у закритих установах виконання покарання і слідчому ізоляторі», – зазначив він.

Не вірять в ухвалення законопроєкту і правозахисники ГО «Україна без тортур». Зокрема,  співробітниця організації Юлія Третяк, наводить статистику Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, яка щотижня оголошує кількість заражених (і серед працівників адміністрації закладів, і серед ув’язнених):

“Якщо взяти двотижневий період – у них приблизно по всій Україні заражених 10 співробітників і один ув’язнений. Ця інформація не відповідає тому, що є насправді, реальна ситуація приховується. Але навіть з огляду на цю статистику, яка, в принципі, залишається незмінною, бачимо, що вони (влада. – Ред.) не зацікавлені у тому, щоб приймати закон про амністію і випускати людей. Вони казатимуть, що все добре».

Чи потрібна взагалі амністія?

Більшість правозахисників, колишніх співробітників пенітенціарної служби сходяться на думці про те, що закон про амністію потрібен.

По-перше, це важливий акт гуманності з боку держави по відношенню до своїх громадян. По-друге, це б розвантажило СІЗО та в’язниці, як наслідок – дало б можливість перерозподілити «вільні» коштів на інші нагальні речі; знизило б ризики швидкого розповсюдження вірусу серед тюремного населення під час прогнозованої другої хвилі епідемії, яку очікують восени. Це, в свою чергу, знизило б навантаження на медичну систему України.

Звичайно ж, будь-яка позитивна ініціатива може швидко втратити своє значення за умови неправильної реалізації або ж відсутності плану реалізації.

У випадку із ініціативою про амністію ув’язнених (#3397) важливо, щоб всі етапи перетворення проєкту у закон із подальшою його імплементацією проходили чітко у відповідності до раніше розробленого плану, дотримувалися всі процедури, остаточний текст позбавили двозначності трактувань, а сам процес амністії супроводжували б добре продуманою інформаційною кампанією серед цивільного населення. І, звичайно ж, центри соціальної адаптації мають нарешті почати в повній мірі виконувати свою безпосередню функцію, щоб ті, хто вийде на свободу за законом про амністію, відчували  підтримку з боку держави.

Таїсія Алексєєва, 

Журналістка Центру спільних дій