Поділитися

Питання одиночного розселення ЛГБТ людей має дуальний характер. З однієї сторони – це безпека особи від інших засуджених. З іншого боку – порушення прав. Пропонуємо поглянути на це крізь призму кейсу ЄСПЛ X. проти Туреччини.

Заявник, гомосексуал, був поміщений в загальну камеру з гетеросексуальними ув’язненими, де зазнав цькування, залякування та переслідування через його сексуальну орієнтацію. Незважаючи на прохання заявника переселитися до спільної камери з іншими ув’язненими гомосексуалами, адміністрація в’язниці помістила його в одиночну камеру, призначену для ув’язнених, щодо яких одиночне утримання використовується в якості дисциплінарного заходу.
Камера, в якій перебував заявник, була площею 7 м², обладнана ліжком та туалетом, але без раковини, слабо освітлена, брудна та заселена щурами. Заявник був відокремлений та не мав жодного контакту з іншими ув’язненими і зовнішнім світом.

 В чому полягала суть скарги заявника? Його тримали в одиночній камері більше ніж 13 місяців виключно через його сексуальну орієнтацію. Він стверджував, що таке ув’язнення призвело до непоправних і незворотних наслідків для його психічного та фізичного здоров’я і просив перевести його до звичайної камери. Він стверджував, що ставлення, яке він зазнав, порушувало його права, передбачені статтею III Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і, оскільки це було наслідком його сексуальної орієнтації, також його права, передбачені статтею XIV цієї ж Конвенції.

 Уряд Туреччини сформував таку позицію: умови тримання заявника під вартою не означають нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, що може суперечити статті III Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розміщення до одиночної камери було результатом заходів, вжитих для захисту заявника. Уряд стверджував, що адміністрація в’язниці вирішила тримати заявника в одиночній камері до тих пір, поки його не зможуть помістити до іншого в’язня-гомосексуала.

Згідно з рішення суду, хоч адміністрація в’язниці мала законні побоювання щодо потенційних загроз безпеки заявника, цих погроз було недостатньо для виправдання міри повного виключення його із тюремної громади. Суд постановив, що, навпаки, дії в’язничних органів показали, що не було проведено належної оцінки ризиків. Суд визнав, що соціальна дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації лежить в основі форм жорстокого поводження, які порушують права, гарантовані статтею III Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи. Визнавши скаргу заявника також і за статтею XIV Конвенції, суд визнав, що чоловіки та жінки, які перебувають під вартою, зазнають серйозних форм дискримінаційного поводження на основі своєї сексуальної орієнтації.

Рішення у справі X. проти Туреччини має важливе значення, адже заповнює фундаментальну прогалину в судовій практиці суду. Суд офіційно визнав, що геї та лесбійки зазнають ставлення, що принижує їхню гідність, що, відповідно, становить ризик для впливу на їхнє фізичне та психічне здоров’я.