Поділитися

У нещодавній публікації ми показали, як ЄСПЛ стає на сторону заявника-гомосексуала. Однак, слід визнати, що суд не завжди стає на сторону заявників ЛГБТ. Як, наприклад, у кейсі ЄСПЛ Штазі проти Франції. Європейський суд з прав людини більшістю голосів постановив про відсутність порушення статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції з прав людини.

 У чому суть справи?

Пан Штазі стверджував, що він був жертвою жорстокого поводження з боку інших ув’язнених протягом двох періодів ув’язнення, зокрема через його сексуальну орієнтацію, і стверджував, що влада не вжила необхідних заходів для забезпечення його захисту.

Після того, як пан Штазі повідомив, що був жертвою зґвалтування під час свого попереднього періоду затримання, його посадили одного в камері в коридорі в’язниці, призначеному для “вразливих” в’язнів. Він залишався в камері сам, за винятком десятиденного періоду, коли йому довелося ділити приміщення з іншим в’язнем, який жорстоко поводився з ним через його сексуальну орієнтацію, коли вони перебували в камері. За його словами, його змусили носити рожеву зірку, били, позбавляли їжі та не давали виходити з камери, щоб нанесені поранення не були виявлені адміністрацією. Медична довідка, видана тюремним лікарем через три тижні, також свідчила про значні синці. Окрім цього, пан Штазі неодноразово піддавався насильницьким нападам за межами камери, у душі чи просто на сходах. Пан Штазі заявив, що хотів покінчити життя самогубством та оголосив голодування.

Чому ж саме таке рішення ЄСПЛ?

Суд зазначив, що твердження про жорстоке поводження повинні бути підтверджені доказами. Наприклад, твердження про те, що ув’язнений був змушений носити рожеву зірку не мало доказів.

Що стосується найсерйозніших фактів, на які скаржилися, які нібито мали місце, коли він проживав у камері з особою, що вчиняла насильницькі дії, Суд зазначив, що заявник ніколи не скаржився на них керівництву в’язниці та не надавав видану йому медичну довідку. З огляду на становище його поранень, Суд встановив, що адміністрація в’язниці могла не знати про акти насильства, вчинені проти нього.

Суд також звернув увагу на те, що пана Штазі перевели в іншу камеру після повідомлення про його сексуальну орієнтацію, дозволили приймати душ в інший час в інший час для інших ув’язнених і що його систематично супроводжував наглядач, коли він пересувався. Нарешті, Суд зазначив, що адміністрація в’язниці вжила відповідних заходів як під час голодування заявника, так і під час спроби покінчити життя самогубством.

Отже, ЄСПЛ встановив, що за обставин справи та беручи до уваги факти, які були їм доведені до відома, органи влади вжили всіх заходів, які можна було розумно очікувати від них, щоб захистити заявника від фізичної шкоди. Національне законодавство забезпечило заявнику ефективний та достатній захист від фізичної шкоди.

Виходячи з цього кейсу, ув’язненим і засудженим важливо користуватись наявними механізмами для скарг. Адже невикористання всіх можливих внутрішніх механізмів захисту може стати підставою для ЄСПЛ у відмові визнати позивача потерпілим.