Для кожного при знайомстві та комунікації з іншою людиною важливо дати відповідь на запитання: хто ця людина? Це давній соціальний механізм ідентифікації собі подібних. Навіть сьогодні, попри технічний та етичний прогрес, людям легше будувати комунікацію, коли вони розуміють з ким вони говорить: з інженером, вчителькою, наркозалежним чи засудженим. 

Цей механізм особливо працює в умовах несвободи. Під час соціальної ізоляції люди схильні встановлювати ієрархічну систему, яка спрощує розуміння один одного і дає відповідь на прості питання: хто він такий і як з ним треба комунікувати?

“Блатні”, “козли”, “мужики”, “опущені” це невичерпний перелік термінів, які часто використовуються в місцях позбавлення волі. Це результат побудови соціальної ієрархії в рамках конкретної установи. Але чому так відбувається в установах виконання покарань? Цікаві аргументи у своєму дослідженні приводить Антон Симкович.

Вже згаданий розподіл на групи може порушувати права людини. Проте  водночас дає певну «безпеку», впевненість у стосунках між різними ув’язненими – кожен знає, що очікувати від іншого.

Важливо розуміти, що у деяких засуджених є сумніви у власній “повноцінності” як чоловіків, бо тюрма побудована на інфантилізації осіб через наявність конкретного і незмінного режиму, ритму і розкладу життя. Усі основні рішення вже прийняті за засуджених. Через це «ідеали» маскулінності не можуть бути досягнуті, адже немає жодної можливості досягати так званого апогею маскулінності – брати і нести відповідальність за своє життя.

Через таку дискримінацію ув’язнені будують братерство. Вони розуміють недосконалість такої самоорганізації, але вона стає корисною, коли держава не виконує свої функції в аспекті забезпечення потреб осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі – вони приходять один одному на поміч, наприклад, під час перебування «на ямі» (у ДІЗО/КПТ) або у разі нестачі таких базових речей, як зубна щітка. 

Крім того, наявність «понять» у тюрмах зумовлена потребою утворення певних порядків: невідворотності покарання у разі скоєння злочину у такому суспільстві та вирішення внутрішніх питань без втручання адміністрації (наприклад, конфлікт між двома в’язнями щодо наркотиків).

Маскулінні культури в тюрмах не є апріорі опозиційними. Дослідження Антона Симковича показало, що в умовах місць позбавлення волі відбувається постійний процес самоактуалізації, пошук мети і сенсу життя, що призводить до різних проявів поведінки ув’язнених. Часто підсилюються прояви гендеру саме для підвищення власного статусу й ставлення під питання ролі інших.

Радимо ознайомитись з лекцією Антона Симковича за посиланням: https://cutt.ly/gQ0eGJ6