Повага до праці — повага до гідності: проблеми дотримання трудових прав засуджених в Україні

У відкритому доступі — сотні матеріалів, репортажів та інтерв’ю про життя засуджених у місцях позбавлення волі. Медіа охоче розповідають про побут, харчування, умови в камерах і залучення до праці. Багато з цих публікацій створюють доволі позитивне або принаймні нейтральне враження: умови прийнятні, засуджені працюють, здобувають професію, заробляють кошти й мають можливість для ресоціалізації.

Серед новин, які видає пошукова стрічка на відповідний запит, йдеться про облаштовані виробничі бази, можливість працювати в різних майстернях, цехах чи харчоблоці, про заробіток від 4 до 7 тисяч гривень та навіть можливість освоїти нову професію та отримати вищу освіту. Та чи справді ситуація виглядає настільки оптимістично?

Монітори Національний превентивний механізм - НПМ, які мають право без попередження відвідувати установи виконання покарань, у своїх звітах неодноразово фіксують:

роботу без належного оформлення трудових відносин;

відсутність реальних трудових договорів та чітких правил оплати праці;

ненормований робочий час та перевищення допустимого навантаження;

непрозорі схеми нарахування зарплат;

відсутність гарантій безпеки, належних інструктажів, засобів захисту;

випадки примусу до праці, що прямо суперечить національному та міжнародному праву;

боргові зобов’язання засуджених перед установою, які фактично «поглинають» зароблені кошти;

відсутність можливості оскаржити порушення, побоювання репресій за скарги.

Тобто реальність часто суттєво відрізняється від тієї, яку подають в офіційних сюжетах і пресрелізах.

Залучення засуджених до праці є важливим елементом ресоціалізації. Але праця не може бути інструментом примусу, покарання або експлуатації. Вона повинна відповідати законодавству України, міжнародним стандартам, включно з конвенціями МОП та Європейського комітету із запобігання катуванням.

Натомість НПМ регулярно фіксує ситуації, коли:

робота використовується як примусовий елемент режиму;

«добровільність» працевлаштування є лише декларативною;

засуджені не отримують документального підтвердження свого стажу;

оплата праці не відповідає реальному обсягу виконаної роботи.

Такі практики не лише порушують права людини, а й фактично позбавляють засуджених шансів на реальну інтеграцію в суспільство після звільнення.

Порушення трудових прав засуджених — одна з тих проблем, яку монітори НПМ фіксують системно, і яка досі залишається недостатньо усвідомленою на рівні державної політики.

Щоб змінити цю ситуацію, важливо не лише фіксувати факти, а й посилювати міжвідомчу співпрацю, розвивати моніторингові інструменти, підвищувати підзвітність державних органів та правову обізнаність самих засуджених.