Збройні конфлікти та війни завжди супроводжуються порушеннями прав людини, і одними з найбільш жахливих проявів таких порушень є сексуальне насильство. Жертвами стають жінки, чоловіки та діти, а злочинці часто залишаються непокараними.

Станом на 1 листопада 2024 року зафіксовано 326 фактів насильницьких дій сексуального характеру, пов’язаних з конфліктом, повідомляють в Офісі генерального прокурора України. Більшість випадків стосуються жінок, втім, серед потерпілих є й 117 чоловіків, а також неповнолітні дівчата та хлопці. Херсонська область є першою серед регіонів, де зафіксовано найбільше інцидентів сексуального насильства, друга – Київщина, третя – Донеччина. За даними ООН, незареєстрованих випадків сексуального насильства у 10, а то й 20 разів більше. 

Насильство під час війни стало інструментом залякування, приниження та деморалізації. Воно є частиною військової стратегії, спрямованої не лише на фізичне знищення, а й на психологічне руйнування соціальних структур.

Жінки є найбільш вразливою групою жертв сексуального насильства в умовах збройних конфліктів (СНПК). За свідченнями постраждалих, представниці жіночої статі часто стають об’єктами систематичної експлуатації та примусу.

«Вона мовчала два роки. Жінка поважного віку, вже за 60 років», – пригадує одне із звернень Олена Кайдаш, кейсменеджерка Центру допомоги врятованим, яка допомагає потерпілим отримати медичну, правову та соціальну допомогу. «Вони знайшли її у підвалі, витягли до будинку, змушували готувати їм їжу. Це був ще березень, холодно і вона була одягнута у зимове пальто, вони її роздягали і ґвалтували. Вона навіть не знає, скільки чоловіків її ґвалтували, це було більше десяти людей. А людина поважного віку... Це жахіття продовжувалося декілька днів. Вона не могла нічого вдіяти», – ділиться деталями Олена.

Проте в умовах війни чоловіки також часто стають жертвами СНПК. Як показує практика, на окупованих територіях України російські військові та бойовики застосовують сексуальне насильство проти полонених чоловічої статі як спосіб приниження і покарання. Їх часто катують, примушуючи до виконання принизливих актів.

«Чоловік потрапив у полон, з нього дуже знущалися. Були і тортури, цигарками випалювали на сідницях букву Z. Дуже сильно постраждав. А одного разу його повезли і викинули в полі, автоматом перебили пальці на руках, і було зґвалтування. Його залишили одного, повністю роздягнутого, в полі», – розповідає Олена Кайдаш. Каже, чоловік наважився розповісти психологам свою історію, а поштовхом звернутися до спеціалістів для нього стала сім’я.

Особливо болючою є ситуація з дітьми, які стають жертвами сексуальних злочинів. За даними організацій, що займаються правами дітей, зокрема «UNICEF», неповнолітні на окупованих територіях часто зазнають насильницьких дій, а їхній психічний стан погіршується через травматичні переживання.

Згідно з дослідженням, починаючи з лютого 2022 року, в Україні було задокументовано 13 випадків СНПК щодо дітей з боку окупантів. Однак йдеться лише про випадки, які наразі розслідуються.

Найменший вік офіційно зафіксованої жертви сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом на тимчасово окупованих територіях України або територіях, які перебували під окупацією рф – 4 роки. Найменший вік хлопчика, до якого застосовувалось таке насильство – 6 років. Про це в інтерв’ю на ютуб каналі «Ісландія» розповів Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

Найчастіше загарбники чинять сексуальне насильство над дітьми саме в закладах освіти. Про це повідомив мер Мелітополя Іван Федоров в ефірі телемарафону. Він зазначив, що охороняти навчальні установи росіяни доручили так званому козацтву, яке здійснює жахливе свавілля.

«Козацтво всіляко пристає до дітей, знущається і, як приклад, ми вже маємо кілька заяв про сексуальне насильство щодо дітей від того козацтва, яке ворог масово розмістив у тимчасово окупованих школах», – заявив міський голова.

Генеральний директор «Kindernothilfe» Карстен Монтаґ звернув увагу на те, що сексуальне насильство проти цивільного населення часто є цілеспрямованим підходом, який використовують росіяни. «Глибоко огидно і неприпустимо, що безневинні діти використовуються як знаряддя у війні. Те, що використовується така варварська тактика, є ганьбою для людства. Винні мусять бути притягнуті до відповідальності», – доповнив Монтаґ.

Віцепрезидентка ГО «Ла Страда-Україна», юристка Марина Легенька наголошує, що постраждалі часто не звертаються до правоохоронних органів, бо не почуваються в безпеці в Україні, бояться повторного нападу, мовляв, якщо щось розкажуть, окупанти повернуться, знайдуть і вб’ють. Такі постраждалі готові звертатися за психологічною підтримкою, бо мають у цьому потребу, але не готові заявити до жодного органа державної влади.

Другий чинник, який зупиняє постраждалих від звернення по допомогу – це страх бути засудженими. Людям, які не готові говорити про пережите, потрібно принаймні для себе зафіксувати, описати те, що з ними сталося, і зберегти ці записи на майбутнє. Адже воєнні злочини не мають терміну давності, про них можна повідомляти навіть через рік чи два після події. Біологічний матеріал у такому разі не є основою для доказової бази – головним доказом є свідчення постраждалих.

Підсумовуючи викладене вище, можна виділити три головні кроки у боротьбі проти сексуального насильства та відстоюванні своїх прав. Перший – описати те, що сталося; другий – зберегти матеріальні докази, якщо вони є; і третій – звернутися до правоохоронних органів.

Міжнародні організації також закликають до створення ефективних механізмів допомоги жертвам сексуального насильства, зокрема через медичну, психологічну та соціальну підтримку. Проте на окупованих територіях реалізувати ці ініціативи вкрай складно через відсутність контролю з боку української влади.

Сексуальні насильницькі дії на окупованих територіях України – це не випадкові акти жорстокості, а частина політики окупаційних сил, спрямованої на терор, підкорення та руйнування нашої нації. Це глобальна проблема, що вимагає негайного реагування на міжнародному рівні, а також розслідування і притягнення до відповідальності російських злочинців. Жертви сексуального насильства заслуговують на правду, справедливість і реабілітацію, а міжнародне співтовариство повинно зробити все можливе, щоб зупинити правопорушення та підтримати постраждалих.

За матеріалами: Human Rights Watch, Amnesty International, ООН, UNICEF, Укрінформ, Радіо Свобода.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».